Böll H

Генріх Теодор Белль, також Генріх Бьолль, Гайнріх Бьолль (нім. Heinrich Böll, 21 грудня 1917, Кельн — 16 липня 1985, Ланґенбройх) — німецький письменник. Учасник Другої світової війни, оберєфрейтор вермахту.

Автор антинацистських та соціально-критичних романів «Де ти був, Адаме?» (1951), «Більярд о пів на десяту» (1959), «Очима клоуна» (1963), «Груповий портрет з дамою» (1971), що вирізняються глибиною психологічного аналізу, гостротою етичної проблематики та гуманізмом. Оповідання, автобіографічна повість «Що станеться з хлопчиком…» (1981), театральні, телевізійні, та радіоп'єси, літературна критика. Нобелівська премія (1972).

Ранні оповідання Белля за характером схожі з оповіданнями багатьох німецьких авторів кінця 1940-х років; вони являють собою стилістично прості, нещадно реалістичні портрети «маленьких людей», що живуть у руїнах розбомблених міст.

У 1949 році вийшла у світ й одержала позитивний відгук критики перша повість Белля «Поїзд точно за розкладом». Це історія про молодого солдата, якого чекає повернення на фронт і швидка смерть. «Поїзд прийшов вчасно» — це перший твір Белля із серії книг, у яких описується безглуздість війни й труднощі післявоєнних років; так і «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…» (1950), «Де ти був, Адаме?»(1951) і «Хліб ранніх років»(1955). Всі ці книги звучать палкими обвинуваченнями жахам і хаосу війни. Авторська манера Белля, що писав просто і ясно, була орієнтована на відродження німецької мови після пихатого стилю нацистського режиму.[8]

Відійшовши у своєму першому романі «Більярд о пів на десяту» (нім. «Billiard um halbzehn», 1959) від манери «літератури руїн» (Trummer literatur), Белль розповідає про сім'ю відомих кельнських архітекторів. Хоча дія роману обмежена всього одним днем, завдяки ремінісценціям і відступам у романі розповідається про три покоління — панорама роману охоплює період від останніх років правління кайзера Вільгельма II до процвітаючої «нової» Німеччини 1950-х років «Більярд о пів на десяту» значно відрізняється від більше ранніх творів Белля — і не тільки масштабом подачі матеріалу, але й формальною ускладненістю. «Ця книга, — писав німецький критик Генрі Плард, — доставляє величезну розраду читачеві, тому що показує цілющість людської любові».

У 1960-х роках твори Белля стають композиційно ще складнішими. Дія повісті «Очима клоуна» («Ansichten eines Clowns», 1963) відбувається також протягом одного дня; у центрі оповідання перебуває парубок, який говорить по телефону й від імені якого ведеться оповідання; герой воліє грати роль блазня, аби тільки не підкоритися лицемірству післявоєнного суспільства. «Тут ми знову зіштовхуємося з головними темами Белля: нацистське минуле представників нової влади й роль католицької церкви в післявоєнній Німеччині», — писав німецький критик Дітер Геніке.

Темою «Самовільної відлучки» («Entfernung von der Truppe», 1964) і «Кінця одного відрядження» («Das Ende einer Dienstfahrt», 1966) також є протидія офіційній владі. Більш об'ємний і набагато більше складний, у порівнянні з попередніми творами, роман «Груповий портрет з дамою» («Gruppenbild mit Dame», 1971) написаний у формі репортажу, що складається з інтерв'ю й документів про Лені Пфайффер, завдяки чому розкриваються долі ще шістдесятьох людей. «Простежуючи протягом півстоліття німецької історії життя Лені Пфайффер, — писав американський критик Ричард Локк, Белль створив роман, що оспівує загальнолюдські цінності».

«Груповий портрет з дамою» був згаданий під час присудження Беллю Нобелівської премії (1972), отриманої письменником «за творчість, у якій сполучається широке охоплення дійсності з високим мистецтвом створення характерів і яке стало вагомим внеском у відродження німецької літератури». «Це відродження, — сказав у своїй промові представник Шведської академії Карл Раґнар Ґіров, — порівняне з воскресінням повсталої з попелу культури, яка, здавалося, була приречена на повну загибель, проте, на нашу загальну радість і користь, дала нові паростки».[9]

У тому ж році, коли Белль надав допомогу Солженіцину, він написав публіцистичну повість «Втрачена честь Катаріни Блюм» («Die verlorene Ehre der Katharina Blum»), у якій виступив з різкою критикою продажної журналістики. Це оповідання про несправедливо звинувачену жінку, яка зрештою вбиває репортера, що оббрехав її. В 1972 році, коли преса була переповнена матеріалами про терористичну групу Баадера Майнгофа, Белль пише роман «Дбайлива облога» («Fürsorgliche Belagerung», 1979), у якому описуються руйнівні соціальні наслідки, що виникають через необхідність підсилювати засоби безпеки під час масового насильства. Спогади про ранню юність у Кельні «Ким виросте хлопчина, або Щось про книжки» («Was soll aus dem Jungen bloss werden? oder: Irgendwas mit Büchern») вийшли у 1981 році.

У рік смерті Белля (1985) був виданий найперший роман письменника «Солдатська спадщина» («Das Vermachtnis»), який був написаний в 1947 році, однак публікувався вперше. «Солдатська спадщина» оповідає про криваві події, що відбувалися під час війни в районі Атлантики й Східного фронту. Попри те, що в романі відчувається деякий надрив, відзначає американський письменник Вільям Бойд, «Солдатська спадщина» є добутком зрілим і досить значним: «від нього віє вистражданими ясністю й мудрістю».