Каталог 1 книг автора Піаф Е. Доставка по Києву та Україні. +38(063)590-88-73. Книжковий магазин з продажу б/в літератури, старих книжок, енциклопедій, поетичних збірок, листівок..

Знайди Скарби Минулого в Нашому Книжковому Магазині Модниця

Ласкаво просимо до "Букініст Модниця" - вашого вірного провідника в світі старовинних та унікальних творів літератури. Ми пишаємося тим, що пропонуємо широкий асортимент б/в літератури, старих книжок, енциклопедій, поетичних збірок та листівок - справжніх скарбів минулого.

Кожна книга, кожен аркуш - це кусочок історії, який чекає на свого нового читача. У нашому магазині Modnitsa ви зможете знайти не тільки книгу, а й шлях до минулого.

Завітайте до нас сьогодні та відкрийте для себе скарбницю літературних відкриттів.


Піаф Е

Едіт Піаф (Édith Piaf) — знаменита французька співачка й акторка, одна з найвідоміших естрадних співачок світу.

Матір'ю Едіт була безталанна акторка Аніта Маяр, що виступала під псевдонімом Ліна Марса. Батьком був Луї Гассіон — вуличний акробат.

Через два роки Луї Гассіон довідався, що дружина його покинула, а дочку віддала на виховання своїм батькам. Умови, в яких жила Едіт, були жахливі, й Луї відвіз дочку до Нормандії до своєї матері, що працювала куховаркою в домі розпусти.

Тут з'ясувалося, що Едіт зовсім сліпа. Як виявилося, у перші ж місяці життя в Едіт почала розвиватися катаракта, але подружжя Маярів, очевидно, цього просто не помітило. Коли ніяких інших надій не залишалося, бабуся повезла Едіт у Лізьє до святої Терези, куди щорічно збиралися тисячі прочан з усієї Франції. Поїздку призначили на 19 серпня 1921 року, а 25 серпня 1921 року Едіт прозріла. Їй було шість років.

Незабаром Едіт пішла до школи, але добропорядні обивателі не хотіли бачити поруч зі своїми дітьми дитину, що живе в борделі, й навчання для дівчинки дуже швидко закінчилося. Тоді батько забрав Едіт у Париж, де вони почали разом працювати на площах — батько показував акробатичні трюки, а його дев'ятирічна дочка співала. Едіт заробляла співом на вулиці доти, поки її не взяли в кабаре «Жуан-Ле-Пін».

В 1932 році Едіт познайомилася з Луї Дюпоном (фр. Louis Dupont), через рік у них народилася дочка Марсель (фр. Marcelle). Однак Луї не влаштовувало, що Едіт занадто багато часу приділяє своїй роботі, й він вимагав, щоб вона полишила її. Однак Едіт відмовилася, і вони розійшлись. Спочатку дочка залишалася з Едіт, але потім Луї Дюпон забрав дочку до себе, розраховуючи, що кохана жінка повернеться до нього. Марсель занедужала на туберкульозний менінгіт й потрапила в лікарню. Після відвідувань Марселі занедужала й сама Едіт. У той час цю хворобу лікували погано, не було потрібних медикаментів, і лікарі часто просто спостерігали за хворобою в надії на щасливий кінець. У результаті Едіт видужала, а Марсель померла у 1935 році. Вона була єдиною живонародженою дитиною Едіт Піаф (у 1938 році в результаті передчасних пологів у неї народилася мертвонароджена дитина, після чого вона втратила здатність мати дітей).

В 1935 році, коли Едіт виповнилось двадцять років, її помітив на вулиці Луї Лепле (фр. Louis Leplee), власник кабаре «Жернис» (фр. le Gerny's) на Єлисейських Полях, і запросив виступати у своїй програмі. Він навчив її працювати з акомпаніатором, вибирати й режисувати пісні, пояснив, яке величезне значення мають костюм артиста, його жести, міміка, поводження на сцені. Саме Лепле знайшов для Едіт ім'я — Піаф (на паризькому арго це значить «горобчик»). У «Жернісі» на афішах її ім'я було надруковано як «Маля Піаф», і успіх перших же виступів був величезним. 17 лютого 1936 року Едіт Піаф виступила у великому концерті в цирку «Медрано» разом з такими зірками французької естради як Моріс Шевальє, Містінгетт, Марі Дюба. Однак успішний зліт перервала трагедія: незабаром пострілом у голову убили Луї Лепле, і Едіт Піаф виявилася в числі підозрюваних через невелику суму, яку покійник залишив їй у заповіті. Газети роздули цю історію, і відвідувачі кабаре, у яких виступала Едіт Піаф, поводилися вороже, вважаючи, що вони мають право «покарати злочинницю».

Незабаром Едіт познайомилася з Реймоном Ассо, що остаточно визначив подальший життєвий шлях співачки. Саме йому належить заслуга появи на світ «Великої Едіт Піаф». Він навчив Едіт не тільки того, що безпосередньо стосувалося її професії, але й усього необхідного в житті: правил етикету, уміння обирати одяг та багато чого іншого.

Реймон Ассо створив «стиль Піаф», виходячи з індивідуальності Едіт, він написав пісні, що пасували тільки їй: «Париж — Середземномор'я», «Вона жила на вулиці Пігаль», «Мій легіонер», «Вимпел для легіону».

Саме він домігся того, щоб Едіт виступила в мюзик-голі «АВС» на Великих бульварах — найзнаменитішому мюзик-голі Парижа. Виступ в «АВС» вважався виходом на «велику воду», посвятою в професію. Він також переконав її змінити сценічний псевдонім «Маля Піаф» на «Едіт Піаф». Після успішного виступу в «АВС» преса написала про Едіт: «Учора на сцені „АВС“ у Франції народилася велика співачка». Незвичайний голос, щирий драматичний талант, працьовитість і впертість в досягненні мети вуличного дівчиська швидко привели Едіт до вершин успіху.

З початком Другої світової війни Едіт та Реймон Ассо розірвали стосунки. У цей час вона зустрілася зі знаменитим французьким режисером Жаном Кокто. Він запропонував їй зіграти в своїй невеликій п'єсі «Байдужий красень». Репетиції пройшли вдало, і п'єса мала грандіозний успіх. Уперше її показали в сезоні 1940 року. Кінорежисер Жорж Лакомб вирішив зняти за п'єсою фільм. І в 1941 році зняли «Монмартр на Сені», в якому Едіт одержала головну роль.

Під час Другої Світової війни померли батьки Едіт.

Едіт допомогла знайти себе й почати свій шлях до успіху багатьом виконавцям-початківцям — Іву Монтану, ансамблю «Компаньйон де ла Шансон», Едді Константену, Шарлю Азнавуру й багатьом іншим.

Повоєнний час став для Піаф періодом небувалого успіху. Її із замилуванням слухали жителі паризьких передмість і витончені поціновувачі мистецтва, робітники й майбутня королева Англії. У січні 1950 року відбувся її сольний концерт у залі «Плеєль», преса писала — «пісні вулиць у храмі класичної музики». Це був черговий тріумф.

Незважаючи на любов слухачів, життя, повністю присвячене пісні, робило її самотньою. Едіт сама це добре розуміла: «Публіка втягує тебе у свої обійми, відкриває своє серце й поглинає тебе цілком. Ти переповняєшся її любов'ю, а вона — твоєю. Потім у загасаючому світлі залу ти чуєш шум кроків, що віддаляються. Вони ще твої. Ти вже більше не здригаєшся від захвату, але тобі добре. А потім вулиці, морок, серцю стає холодно, ти сама».

У 1952 році Едіт потрапила у дві автокатастрофи поспіль; щоб полегшити страждання, викликані переламами руки й ребер, лікарі робили їй ін'єкції морфію, і Едіт потрапила в наркотичну залежність.

У 1954 році Едіт Піаф знялася в історичному фільмі «Якщо мені розкажуть про Версаль» разом з Жаном Маре.

У 1956 році Піаф виступила в знаменитому нью-йоркському Карнегі-Голл.

В 1958 році Едіт почала виступати в концертному залі «Олімпія» — успіх був фантастичний. Після цього вона вирушила в одинадцятимісячне турне Америкою, після якого були чергові виступи в «Олімпії», турне по Франції. Такі фізичні, а головне, емоційні навантаження сильно підірвали її здоров'я.

У 1959 році під час виступу в Нью-Йорку Піаф знепритомніла прямо на сцені. Після кількох хірургічних операцій вона повернулася до Парижа. У 1961 році, у 46-річному віці, Едіт Піаф дізналася, що вона невиліковно хвора на рак.

У 1960 році Клод Левеє, композитор і співак з Квебеку, давно знайомий з Піаф, приїхав до Парижа для роботи над спільними проєктами. Едіт виконала чотири його пісні: «Старе піаніно» (фр. Le Vieu Pianos), «Бульвар злочину» (фр. Boulevard du Crime), «Ураган» (фр. Ouragan) та «Голос» (фр. La Voix).

25 вересня 1962 року Едіт співала з висоти Ейфелевої вежі з нагоди прем'єри фільму «Найдовший день» пісні «Ні, я ні про що не жалкую» (фр. Non, je ne regrette rien), «Юрба», «Мілорд», «Ти не чуєш», «Право любити».

9 жовтня 1962 року, в 46-річному віці, виснажена й хвора, Піаф одружується з Тео Сарафо, молодим 26-річним співаком. Дуетом вони виконували пісню «Для чого служить кохання?» (фр. À quoi ça sert l'amour?), написану Мішелем Емером, одним з найвірніших її композиторів.

На початку 1963 року вона записує свою останню пісню «Людина з Берліна» (фр. L'Homme de Berlin), написану Франсісом Ле та Мішелем Вандомом.

Останній її виступ на сцені відбувся 18 березня 1963 року. Зал, стоячи, улаштував їй п'ятихвилинну овацію.

Піаф Е
Сортувати:
Едіт Піаф - Історія в жіночих портретах № 45 (рус.) 2013
код: 3964
37 UAH
Є в наявності
Журнал История в женских портретах № 45 - Эдит Пиаф. Издательство DeAgostini 2013, російською мовою 32 сторінок. Формат: 60х90/8. Рік: 2013; Сторінок: 32; Малюнки: Так; Формат: 60х90/8; Видавництво: DeAgostini; Мова: російською;
Книгарня Букініст Модниця
пн.-птн. 9:00-18:00