Пушкін О.С.

Олекса́ндр Сергі́йович Пу́шкін (рос. Алекса́ндр Серге́евич Пу́шкин) — російський поет, драматург і прозаїк, який заклав основи російського реалістичного напряму, критик і теоретик літератури, історик, публіцист; один з найавторитетніших літературних діячів першої третини XIX століття в Росії.

Ще за життя Пушкіна склалася його репутація найбільшого національного російського поета. Пушкін вважається основоположником сучасної російської літературної мови.

Олександр Сергійович Пушкін має репутацію великого або видатного російського поета, зокрема, так його називають «Енциклопедичний словник Брокгауза і Єфрона», «Російський біографічний словник», «Літературна енциклопедія», енциклопедія «Кругосвет», «Британська енциклопедія» («greatest poet»). В філології Пушкін розглядається як творець сучасної російської літературної мови (див. наприклад, роботи В. В. Виноградова), а «Коротка літературна енциклопедія» (автор статті С. С. Аверінцев) говорить про еталонність його творів, подібно творам Данте в Італії чи Гете в Німеччині. Д. С. Лихачов писав про Пушкіна як про «наше видатне національне надбання».

Ще за життя поета стали іменувати генієм, в тому числі друковано. З другої половини 1820-х років він став вважатися «першим російським поетом» (не тільки серед сучасників, але й серед російських поетів всіх часів), а навколо його особистості серед читачів склався справжній культ. З іншого боку, у 1830-ті роки (після його поеми «Полтава») мало місце і певне охолодження частини читаючої публіки до Пушкіна.

Володимир Одоєвський в некролозі на смерть Пушкіна дав йому образне визначення «Сонце нашої поезії», яке стало крилатим висловом в формі «Сонце російської поезії». У статті «Кілька слів про Пушкіна» (1830-ті роки) М. В. Гоголь писав, що «Пушкін є явище надзвичайне і, можливо, єдине явище російського духу: це російська людина в її розвитку, у якому він, може бути, з'явиться через двісті років». Критик і філософ-західник В. Г. Бєлінський назвав його «першим поетом-художником Росії». Ф. М. Достоєвський відзначав, що «в „Онєгіні“, у цій безсмертній і недосяжній поемі своїй, Пушкін з'явився великим народним письменником, як до нього ніколи і ніхто» і говорив про «вселенськість і вселюдяність його генія». Найбільшу ємну характеристику запропонував Аполлон Григор'єв (1859): «А Пушкін — наше все».